ѕон¤тт¤ особистост≥

ѕон¤тт¤ особистост≥.

—лово особист≥сть ("personality") в англ≥йськ≥й мов≥ походить в≥д латинського "persona". —початку це слово означало маски, що над¤гали актори п≥д час театральноњ вистави в давньогрецьк≥й драм≥. –аб не розгл¤давс¤ ¤к персона, дл¤ цього треба бути в≥льною людиною. ¬ираженн¤ "втратити обличч¤", що Ї в багатьох мовах, означаЇ утрату свого м≥сц¤ ≥ статусу у визначен≥й ≥Їрарх≥њ. ” рос≥йськ≥й мов≥ здавна вживаЇтьс¤ терм≥н "лик" дл¤ характеристики зображенн¤ обличч¤ на ≥кон≥.

ѕотр≥бно в≥дзначити, що в сх≥дних мовах (китайськ≥й, ¤понськ≥й) пон¤тт¤ особистост≥ зв'¤зуЇтьс¤ не т≥льки ≥ не ст≥льки з обличч¤м людини, але ≥ з ус≥м його т≥лом. ” Ївропейськ≥й традиц≥њ обличч¤ розгл¤даЇтьс¤ в опозиц≥њ з т≥лом, тому що обличч¤ символ≥зуЇ душу людини, а дл¤ китайського мисленн¤ характерне пон¤тт¤ "життЇв≥сть" куди вход¤ть ≥ духовн≥, ≥ т≥лесн≥ ¤кост≥ ≥ндив≥да.

як у сх≥дному, так ≥ в зах≥дному мисленн≥ збереженн¤ свого "обличч¤", тобто особистост≥ - це категоричний ≥мператив людського достоњнства, без чого наша цив≥л≥зац≥¤ втратила би право називатис¤ людською. Ќаприк≥нц≥ XX стол≥тт¤ це стало справжньою проблемою дл¤ сотень м≥льйон≥в людей, через вагу соц≥альних конфл≥кт≥в ≥ глобальних проблем людства, що можуть стерти людину з лиц¤ земл≥.

“аким чином, з самого початку в пон¤тт≥ "особист≥сть" був включений зовн≥шн≥й, поверхневий соц≥альний образ, що ≥ндив≥дуальн≥сть приймаЇ, коли граЇ визначен≥ життЇв≥ рол≥ - де¤ка "личина", сусп≥льне обличч¤, звернене до навколишн≥х.

÷≥каво в≥дзначити, що латинський терм≥н "homo" восходит до пон¤тт¤ "гумусу" (ірунту, пороху), з ¤кого зроблений людина, а в Ївропейських мовах "man" виробл¤Їтьс¤ в≥д "manus" (рука). ” рос≥йськ≥й мов≥ слово "человек" маЇ кор≥нь "чоло", тобто чоло, верхн¤ частина людськоњ ≥стоти, що наближаЇ його до творц¤.

ќтже, нав≥ть етимолог≥чн≥ особист≥сн≥ характеристики людини несуть р≥зне зм≥стове навантаженн¤ в залежност≥ в≥д т≥Їњ чи ≥ншоњ культури ≥ цив≥л≥зац≥њ.

ѕершим пон¤тт¤м, з ¤кого варто починати вивченн¤ проблеми особистост≥, Ї "≥ндив≥д". ƒосл≥вно воно значить непод≥льну дал≥ частку ¤когось ц≥лого. ÷ей своЇр≥дний "соц≥альний атол", окрема людина розгл¤даЇтьс¤ не т≥льки ¤к одиничний представник роду людського, але ≥ ¤к член ¤коњсь соц≥альноњ групи. ¬ ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ ≥ соц≥ально-пол≥тичноњ думки в≥домий ≥ндив≥дуал≥зм - ф≥лолофсько-етична концепц≥¤, що затверджуЇ пр≥оритет особистост≥ перед будь-¤кою формою соц≥альноњ сп≥льност≥, що виходить ≥з представлень про атомарности ≥ндив≥да.

Ќабагато б≥льш зм≥стовний ≥нший терм≥н "≥ндив≥дуальн≥сть", що означаЇ ун≥кальн≥сть ≥ неповторн≥сть людини у вс≥м багатств≥ њњ особист≥сних ¤костей ≥ властивостей. Ћюдина виступаЇ спочатку ¤к УособьФ, "випадковий ≥ндив≥д" (ћаркс), пот≥м ¤к соц≥альний ≥ндив≥д, персон≥ф≥кована соц≥альна група, ≥ пот≥м ¤к особист≥сть. ќсобист≥сть тим значн≥ша, чим б≥льше в њњ переломленн≥ представлено загальних, загальнолюдських характеристик.

≤ндив≥дуальн≥сть - не просто "атомарн≥сть" людини, скор≥ше характеристика њњ одиничност≥ ≥ своЇр≥дност≥, що вивод¤ть за рамки ц≥Їњ одиничност≥. ≤накше ≥ндив≥дуальн≥сть людини не в≥др≥зн¤лас¤ б в≥д ≥ндив≥дуальност≥ скажемо ст≥льц¤ чи столу. ƒобре сказав з цього приводу сучасний н≥мецький ф≥лософ ё. ’абермас, "мо¤ концепц≥¤ мене самого" маЇ сенс лише тод≥, коли людина визнаЇтьс¤ ≥ ¤к взагал≥ особист≥сть, ≥ ¤к саме ц¤ ≥ндив≥дуальна особист≥сть.

« ≥ншого боку, не менш справедливе твердженн¤, що людина Ї множинн≥сть ≥ в нењ, ¤к вважаЇ, наприклад, √.ћ. √урджиев, "немаЇ ≥ндив≥дуальност≥...немаЇ Їдиного великого я". Ћюдина розд≥лена на безл≥ч малих "¤". Ќапевно правий ≥ ќскар ”айльд, що стверджував, що душа людини не може бути ос¤гнена людським розумом: У“и сам Ц останн¤ з ус≥х таЇмницьФ.

«вернемос¤ до проблеми генезису, походженн¤ особист≥сних особливостей людини. ¬иникаЇ питанн¤ Ц коли народжуЇтьс¤ особист≥сть?

ќчевидно, що до новонародженоњ дитини терм≥н Уособист≥стьФ не прикладаЇмо, хоча вс≥ люди з'¤вл¤ютьс¤ на св≥тло ¤к ≥ндив≥ди ≥ ¤к ≥ндив≥дуальност≥. ѕ≥д останн≥м розум≥Їтьс¤ те, що в кожн≥й новонароджен≥й дитин≥ ун≥кально, неповторним образом в≥дбита ¤к у генотип≥, так ≥ у фенотип≥ вс¤ його перед≥стор≥¤.

Ѕагато передумов особист≥сного розвитку закладаютьс¤ ще у внутр≥шньоутробному пер≥од≥, що вимагаЇ в≥дпов≥дне осмисленн¤ в рамках визначеного св≥тогл¤ду.

У риза народженн¤Ф маЇ не т≥льки ф≥з≥олог≥чне значенн¤, але багато в чому визначаЇ параметри псих≥чноњ д≥¤льност≥ дорослоњ людини. ѕерший крик - це крик Ун≥!Ф, п≥дкреслюють сучасн≥ фах≥вц≥ - це в≥дмова в≥д того, що називають житт¤м. ¬≥дображенн¤ насильницькоњ, ображаючоњ, репресивноњ по своњй природ≥ обстановки народженн¤ людини досл≥джував —. √рофф. ¬≥н систематизував ≥ узагальнив ембр≥ональн≥ переживанн¤ пац≥Їнт≥в, що знаход¤тьс¤ в зм≥неному стан≥ св≥домост≥, ≥ на ц≥й основ≥ розробив методику Удругого народженн¤Ф.

” план≥ особист≥сного самовизначенн¤ людини важливо п≥дкреслити, що людина приходить у житт¤ з досв≥дом народженн¤, а до народженн¤ з досв≥дом пренатальноњ сп≥льност≥. Ѕ≥льш того, останн≥ дан≥ науки з приводу специф≥ки генома людини говор¤ть про те, що ми знаходимос¤ в найглибшому спор≥дненн≥ з живою ≥ неживою природою й у цьому зм≥ст передумови особистост≥ кожного багато в чому визначаЇтьс¤ природним обірунтуванн¤м людини.

ќтже, немовл¤ - уже виражена, ¤скрава ≥ндив≥дуальн≥сть, ≥ щодн¤ його житт¤ зб≥льшуЇ потреба в р≥зноман≥тних реакц≥¤х на навколишн≥й св≥т. Ѕуквально з перших дн≥в житт¤, з перших год≥вель, формуЇтьс¤ св≥й, особливий стиль поводженн¤ дитини, так добре п≥знаваний мат≥р'ю ≥ близькими. ≤ндив≥дуальн≥сть дитини наростаЇ до двох-трьох л≥тнього в≥ку, що пор≥внюють з мавпою по ≥нтерес≥ до св≥ту й освоЇнн¤ власного УяФ. ¬елике значенн¤ дл¤ подальшоњ дол≥ мають особлив≥ Укритичн≥Ф моменти, п≥д час ¤ких в≥дбуваЇтьс¤ збереженн¤ ¤скравих вражень зовн≥шнього середовища, що пот≥м багато в чому визначаЇ поводженн¤ людини. ¬они нос¤ть назву "≥мпрес≥нга" ≥ можуть бути дуже р≥зними, наприклад, музичною п'Їсою, що потр¤сла душу ≥стор≥Їю, картиною ¤коњсь под≥њ, зовн≥шн≥м вигл¤дом людини.

ѕодальший розвиток особистост≥ зв'¤заний з Упоходженн¤мФ ≥нших в≥кових пер≥од≥в ≥ з, ≥ншоњ сторони, - з особливост¤ми розвитку д≥вчаток ≥ хлопчик≥в, д≥вчат ≥ юнак≥в. ¬≥к, ¤к, профес≥¤, коло сп≥лкуванн¤, епоха Ц усе це формуЇ особист≥сть. Ќа життЇвому шл¤ху неминуч≥ ≥ злети Ц ¤к правило, у юност≥ й у в≥ц≥ 30 - 40 рок≥в ≥ застоњ(25-30, 40-45). –убежами в житт≥ людини стають в≥дрив в≥д батьк≥вськоњ родини, створенн¤ власноњ родини, народженн¤ д≥тей ≥ т.п.

—тановленн¤ особистост≥ в≥дбуваЇтьс¤ в процес≥ засвоЇнн¤ людьми досв≥ду ≥ ц≥нн≥сних ориентаций даного сусп≥льства, що називають соц≥ал≥зац≥Їю. Ћюдина учитьс¤ виконувати особлив≥ соц≥альн≥ рол≥, тобто учитис¤ поводитис¤ в≥дпов≥дно до рол≥ дитини, студента, чолов≥ка ≥ т.д. ус≥ вони мають виражений культурний контекст ≥, зокрема, значно залежать в≥д стереотипу мисленн¤. якщо немаЇ важких уроджених дефект≥в розвитку головного мозку, насл≥дк≥в родовоњ чи травми захворюванн¤, то становленн¤ особистост≥ Ц п≥дсумок взаЇмод≥њ людини ≥ сусп≥льства. ” плин≥ житт¤ людина може в т≥м чи ≥ншому ступен≥ втратити особист≥сн≥ риси внасл≥док розвитку хрон≥чного алкогол≥зму, наркоман≥њ, важких захворювань ÷Ќ— ≥ т.п. у принцип≥ особист≥сть може УвмертиФ у ще жив≥й людин≥, що говорить про складну внутр≥шню структуру цього феномена.

ѕерша грань я Ц це так називане т≥лесне чи ф≥зичне я, переживанн¤ свого т≥ла ¤к вт≥ленн¤ я, образ т≥ла, переживанн¤ ф≥зичних дефект≥в, св≥дом≥сть чи здоров'¤ хвороби. ” форм≥ т≥лесного я ми в≥дчуваЇмо не ст≥льки особист≥сть, ск≥льки њњ матер≥альний субстрат Ц т≥ло, за посередництвом ¤кого вона ви¤вл¤Ї себе й ≥накше про¤витис¤ не може. “≥ло - дуже великий внесок у ц≥л≥сне в≥дчутт¤ власного я Ц про це ус≥м в≥домо з власного досв≥ду. ќсобливо велике значенн¤ т≥лесне я здобуваЇ в п≥дл≥тковому в≥ц≥, коли власне я починаЇ виходити з людини на передн≥й план, а ≥нш≥ сторони я ще в≥дстають у своЇму розвитку.

ƒруга грань я Ц це соц≥ально-рольове я, що виражаЇтьс¤ у в≥дчутт≥ себе нос≥Їм тих чи ≥нших соц≥альних ролей ≥ функц≥й. ƒом≥нуванн¤ соц≥ально-рольового я Ц риса бюрократа, що мислить себе ¤к вт≥ленн¤ визначених посадових функц≥й ≥ державних ≥нтерес≥в Ц ≥ н≥чого кр≥м цього я не м≥стить.

“рет¤ грань Ц психолог≥чне я. ¬она м≥стить у соб≥ сприйн¤тт¤ власних рис, диспозиц≥й, мотив≥в, потреб ≥ зд≥бностей ≥ в≥дпов≥даЇ на запитанн¤ У¤кий ¤?Ф.

„етверта грань я - це в≥дчутт¤ себе ¤к джерела активност≥ чи навпаки пасивного об'Їкта вплив≥в, переживанн¤ своЇњ свободи чи не свободи. …ого можна назвати екзистенц≥альним я, оск≥льки в ньому в≥дбиваютьс¤ особист≥сн≥ особливост≥ вищого екзистенц≥ального р≥вн¤, особливост≥ не ¤кихось конкретних особист≥сних структур, а загальних принцип≥в в≥дносин особистост≥ з навколишн≥м њњ св≥том.

Ќарешт≥, п'¤та грань я- це самов≥дношенн¤ чи зм≥ст я. Ќайб≥льш поверхневим про¤вом самов≥дношенн¤ виступаЇ самооц≥нка - загальне "+" чи "-" в≥дношенн¤ до себе. ¬арто розр≥зн¤ти : самоповага - в≥дношенн¤ до себе ¤к би з боку, обумовлене ¤кимсь моњми реальними достоњнствами чи недол≥ками - ≥ самоприйн¤тт¤ - безпосереднЇ емоц≥йне в≥дношенн¤ до себе, що не залежить в≥д того, чи Ї в мен≥ ¤к≥сь риси, що по¤снюють це в≥дношенн¤. Ќе менш важливими характеристиками самов≥дношенн¤ Ї ступ≥нь його ц≥л≥сност≥, интегрированности, а також автономност≥, незалежност≥ в≥д зовн≥шн≥х оц≥нок.

¬ид≥л¤ють к≥лька великих соц≥альних тип≥в особистост≥, що просл≥джуютьс¤ на всьому ≥сторичному шл¤ху розвитку людства:

Уƒ≥¤ч≥Ф - дл¤ таких головне - активна д≥¤, зм≥на св≥ту й ≥нших людей, включаючи ≥ самого себе, Умислител≥Ф- це люди, що за словами ѕ≥фагора, приход¤ть у св≥т не дл¤ того, щоб змагатис¤ ≥ вимагати, а дивитис¤ ≥ м≥ркувати, люди почутт≥в ≥ емоц≥й - ¤к≥ гостро почувають, ¤к Утр≥щина св≥туФ (–. √ейне) проходить через њхн≥ серц¤, гуман≥сти ≥ подвижники - в≥др≥зн¤ютьс¤ загостреним почутт¤м в≥дчутт¤ щиросердного стану ≥ншоњ людини, ¤к би Увливаютьс¤Ф в нього, полегшуючи щиросердн≥ ≥ т≥лесн≥ стражданн¤.

¬ основних культурах ≥ цив≥л≥зац≥¤х «емл≥ склалис¤ визначен≥ типи особистостей, що в≥дбивають особливост≥ —ходу ≥ «аходу. “ак, ¤кщо пор≥вн¤ти Ївропейський канон особистост≥, що в≥дбиваЇ ≥деал цив≥л≥зац≥њ «аходу з ¤понським, ¤к моделлю культур —ходу, то очевидн≥ ≥стотн≥ розходженн¤. ” Ївропейськ≥й модел≥ особист≥сть розум≥Їтьс¤ ¤к визначена ц≥л≥сн≥сть, а дл¤ ¤понц≥в б≥льш характерне сприйн¤тт¤ особистост≥ ≥ њњ вчинк≥в ¤к сукупност≥ дек≥лькох Ук≥л обов'¤зк≥вФ - стосовно ≥мператора, батьк≥в, друз≥в, самого себе ≥ т.д.

Ќарешт≥, ≥снуюч≥ св≥тов≥ рел≥г≥њ виробили св≥й нормативний ≥деал особистост≥, що в≥дбиваЇ сутн≥сть ≥ догматичний стрижень кожноњ рел≥г≥њ. “ак, христи¤нський ≥деал особистост≥ в основ≥ своЇњ маЇ любов до Ѕога ≥ любов до ближнього, що нерозривно зв'¤зано, в ≥сламськ≥й модел≥ особистост≥ строге ≥ бездоганне виконанн¤ вол≥ јллаха, дл¤ особистост≥ вихованоњ в дус≥ будд≥йськоњ традиц≥њ, головним Ї усв≥домленн¤ чотирьох Ушл¤хетнихФ ≥стин ≥ готовн≥сть сл≥дувати Ув≥с≥мковомуФ шл¤ху дос¤гненн¤ просв≥тл≥нн¤. “.ч. в рамках трьох св≥тових религий можна вид≥лити ≥ р≥зн≥ типи особистост≥ ≥ шл¤хи њњ удосконаленн¤

«розум≥ло, цим не вичерпуЇтьс¤ д≥апазон даного пон¤тт¤ ≥, мабуть, що б≥льш≥сть людей сполучать у соб≥ ознаки р≥зних тип≥в особистостей, а ≥нод≥ в≥дбуваЇтьс¤ ≥ зм≥на ведучих установок. “ут важливо зрозум≥ти одне Ц виб≥р особист≥сного шл¤ху ≥ поле його д≥¤льност≥ Ц результат в≥льного волеви¤вленн¤ людини. “ому особист≥сть немислима поза феноменом вол≥, а словами √егел¤, щира природа людини УЇ вол¤, в≥льна духовн≥стьФ.

—вобода особи ≥ в≥дпов≥дальн≥сть.

¬ол¤ - одна з основних ф≥лософських категор≥й, що характеризують сутн≥сть людини ≥ њњ ≥снуванн¤, що складаЇтьс¤ з можливост≥ особистост≥ мислити ≥ д≥¤ти у в≥дпов≥дност≥ з≥ своњми представленн¤ми ≥ бажанн¤ми, а не внасл≥док внутр≥шнього чи зовн≥шнього примусу. ‘≥лософ≥¤ вол≥ людини була предметом м≥ркувань  анта ≥ √егел¤, Ўопенгауэра ≥ Ќицше, Ѕерд¤Їва ≥ —оловйова. ¬ол¤ розгл¤далас¤ в сп≥вв≥дношенн≥ з необх≥дн≥стю, з≥ сваволею й анарх≥Їю, з р≥вн≥стю ≥ справедлив≥стю.

ƒ≥апазон розум≥нн¤ цього пон¤тт¤ надзвичайно широкий - в≥д повного запереченн¤ самоњ можливост≥ в≥льного вибору (б≥хев≥оризм), до "утеч≥ в≥д вол≥" (Ё. ‘ромм), в умовах зовс≥м цив≥л≥зованого сусп≥льства. ” рос≥йськ≥й ф≥лософськ≥й традиц≥њ категор≥¤ вол≥ сп≥вв≥дносилас¤ з пон¤тт¤м "вол≥" чи "вольниц≥". ѕон¤тт¤ вол≥ народилос¤ в христи¤нств≥, ¤к вираженн¤ ≥дењ р≥вност≥ людей перед Ѕогом ≥ можлив≥стю дл¤ людини в≥льного вибору на шл¤ху до Ѕога.

—вобода вол≥ Ц пон¤тт¤, що означаЇ можлив≥сть безперешкодного внутр≥шнього самовизначенн¤ людини у виконанн≥ тих чи ≥нших ц≥лей ≥ задач особистост≥.

¬ ≥стор≥њ ф≥лософськоњ думки вол¤ трактувалас¤ подв≥йно: у перших, ¤к насл≥док природноњ ≥ понад природну детерм≥нац≥ю (Ѕог, јбсолют); у других - ¤к самодумаюча сила, що визначаЇ весь життЇвий процес людини. ¬ольов≥ ¤кост≥ людини визначаютьс¤ почасти генетично, почасти виховуютьс¤ навколишн≥м середовищем, вход¤чи в структуру характеру особистост≥.

ўоб зрозум≥ти сутн≥сть феномена свободи особи потр≥бно роз≥братис¤ в протир≥чч¤х волюнтаризму ≥ фатал≥зму, визначити границ≥ необх≥дност≥, без ¤коњ немислима реал≥зац≥¤ вол≥.

¬ол¤ вважаЇтьс¤ сл≥пою нерозумною першоосновою, особливо, ¤кщо реал≥зац≥¤ вол≥ приводила до росту нер≥вност≥ ≥ несправедливост≥. ÷е проблема - ¤к сп≥вв≥днести волю ≥ р≥вн≥сть, не привод¤чи до придушенн¤ ≥ зр≥вн¤л≥вки стоњть перед кожним сусп≥льством ≥ державою. ¬ир≥шуючи њњ, приходитьс¤ ор≥Їнтуватис¤ на ту чи ≥ншу систему культурних норм ≥ ц≥нностей.

√овор¤чи про становленн¤ представлень про ц≥нн≥сть людини, потр≥бно п≥дкреслити, що це пон¤тт¤ ун≥версальне ≥ не зводиме до "корисност≥" людини дл¤ сусп≥льства. —проби под≥л¤ти людей на "потр≥бних" ≥ "непотр≥бних" порочн≥ по сам≥й сут≥, тому що њхн¤ реал≥зац≥¤ неминуче породжуЇ сваволю, що веде до деградац≥њ ≥ людини, ≥ сусп≥льства. ÷≥нн≥сть людськоњ особистост≥ у визначеному зм≥ст≥ вище всього того, що робить чи говорить дана людина.

≤стор≥¤ неодноразово доводить, що справжн≥й масштаб ≥ спр¤мован≥сть д≥¤нь ≥ помисл≥в багатьох особистостей стаЇ очевидний через багато рок≥в, а те ≥ стор≥ч. ÷≥нн≥сть багатьох ≥сторичних д≥¤ч≥в ≥ њхн≥х праць безупинно зростаЇ ≥, у той же час, чимало приклад≥в, коли час розв≥нчуЇ дут≥ авторитети св≥ту, що диктуЇ своњ закони людин≥.

ƒ≥¤ти в дус≥ вамонтаризма Ц значить не сполучатис¤ з об'Їктивними умовами бутт¤, ≥з законами природи, видаючи свою сваволю за вищу мудр≥сть.

‘атал≥зм навпроти визначаЇ споконв≥чно весь х≥д житт¤ людини ≥ його вчинк≥в, по¤снюючи ц≥Їю це долею, чи волею Ѕога, чи детерм≥н≥змом замкнутоњ системи, де кожне наступна под≥¤ твердо пов'¤зана з попередн≥ми. “ут по сут≥ справи не залишаЇтьс¤ м≥сц¤ дл¤ в≥льного вибору, тому що немаЇ альтернатив.

“аким чином, можна прийти до висновку, що вол¤ Ї щось б≥льше, н≥ж обл≥к об'Їктивноњ необх≥дност≥ й усуненн¤ зовн≥шн≥х обмежень. Ѕ≥льше ≥стотн≥ша зовн≥шн¤ вол¤, Увол¤ дл¤Ф, вол¤ у вибор≥ ≥стини, добра ≥ краси.

¬ол¤ Ц це дуже складний ≥ глибоко суперечливий феномен житт¤ людини ≥ сусп≥льства, що маЇ найб≥льшу приваблив≥сть ≥ Ї в той же час т¤жким т¤гарем, не даремно в зах≥дн≥й ф≥лософ≥њ формувалас¤ ¤вище Уутеча в≥д вол≥Ф.

“ому ц≥нн≥сть людини в принцип≥ непор≥вн¤нна т≥льки з плодами його д≥¤льност≥. «алишаючи п≥сл¤ себе реч≥, д≥тей ≥ ≥дењ, людина не може бути зведена до суми ц≥Їњ спадщини.

¬ажливим феноменом св≥ту культури Ї реч≥. —в≥т речей охоплюЇ собою усе Ц в≥д найдавн≥ших п≥рам≥д до суперсучасних комп'ютер≥в ≥ прискорювач≥в. ÷е св≥т матер≥альноњ культури, створений людьми дл¤ задоволенн¤ своњх потреб, св≥т речей став Удругою природоюФ людини ≥ не випадково ц≥нн≥сне в≥дношенн¤ до нього Ї досить точним критер≥Їм особистост≥ самоњ людини. ”с≥ рел≥г≥њ строго засуджують прагненн¤ до нагромадженн¤ матер≥альних ц≥нностей. –еч≥ сам≥ по соб≥ в ц≥нн≥сному в≥дношенн≥ нейтральн≥, ¤к ≥ сам феномен вол≥, хоча людство в плин≥ тис¤чор≥ч мр≥¤ло переплавити Умеч≥ на оралаФ. ÷≥нн≥сне в≥дношенн¤ виникаЇ т≥льки в тому чи ≥ншому соц≥альному контекст≥. ѕовною м≥рою це в≥дноситьс¤ ≥ до системи духовних ц≥нностей ≥ њхньоњ рол≥ в становленн≥ особистост≥.

ƒуховн≥ ц≥нност≥ Ц це своЇр≥дний духовний кап≥тал людства, накопичений за тис¤чор≥чч¤. ѕрирода духовних ц≥нностей досл≥джуЇтьс¤ в акс≥олог≥њ, що встановлюЇ сп≥вв≥дношенн¤ ц≥нностей з≥ св≥том реальностей людського житт¤. ћова йде насамперед про моральн≥ ≥ эстетичн≥ ц≥нност≥. ¬они по праву вважаютьс¤ зовн≥шн≥ми, тому що багато в чому визначають поводженн¤ людини в ≥нших системах ц≥нностей. ¬ ≥стор≥њ людства можна в≥дзначити дек≥лька зм≥нюючих одна одну установок, що в≥дбивають р≥зн≥ системи ц≥нностей, що формують в≥дпов≥дний тип особистост≥. Ќайстарша -гедон≥зм- стверджуЇ що насолода - вище благо житт¤ ≥ критер≥й поводженн¤ людини.

¬ етиц≥ аскетизму ≥деалом житт¤ проголошувалос¤ добров≥льне зреченн¤ в≥д насолод ≥ бажань, культ страждань ≥ позбавлень.

” концепц≥њ утил≥таризму найб≥льшою ц≥нн≥стю й основою моральност≥ вважаЇтьс¤ користь. « погл¤ду ƒ. ћилл¤ "задоволенн¤ Ї Їдиним добром".

ѕринцип соборност≥, що означаЇ сполученн¤ Їдност≥ ≥ вол≥ багатьох особ на основ≥ њхньоњ загальноњ любов≥ до бога ≥ вс≥х абсолютних ц≥нностей. “еж саме можна в≥днести ≥ до етичних ц≥нностей. ¬≥доме вираженн¤ ‘.ћ. ƒостоЇвського Украса вр¤туЇ св≥тФ потр≥бно розум≥ти не изольовано, а в загальному контекст≥ розвитку ≥деал≥в людства.

ѕон¤тт¤ особистост≥, вол≥, ц≥нностей збагачують ≥ розширюють у¤вленн¤ про людину, його минуле, сьогоденн¤ ≥ майбутнЇ. ÷≥ Увим≥риФ людини дозвол¤ють правильно зрозум≥ти ≥ пристр≥й сусп≥льства, ¤к феномена, породженого в процес≥ людськоњ д≥¤льност≥.

якщо говорити про специф≥ку розум≥нн¤ вол≥ ≥ в≥дпов≥дальност≥ людини на рубеж≥ 20-21 стол≥ть, то варто п≥дкреслити, що св≥т вступаЇ в смугу цив≥л≥зованого перелому, коли багато традиц≥йних способ≥в бутт¤ людини будуть мати потребу в корекц≥њ.

Ѕрати на себе т¤гаристих ≥ загальнолюдських проблем Ц Їдиний шл¤х виживанн¤ ≥ подальшого удосконалюванн¤ людини. ¬≥н припускаЇ розвиток найвищого ступен¤ в≥дпов≥дальност≥, що простираЇтьс¤ в≥д вузького кола найближчого оточенн¤ особистост≥ до планетарно-косм≥чних задач ≥ проблем.

—оц≥альне поводженн¤ особистост≥.

« тем≥ном Уповодженн¤Ф у науц≥ зв'¤зуЇтьс¤ активн≥сть, система д≥й, що складаЇтьс¤ з адаптац≥њ, у пристосуванн≥ до вже на¤вного середовища, однак у тварин т≥льки до природного, а в людини Ч ≥ до соц≥ального. ÷¤ адаптац≥¤ зд≥йснюЇтьс¤ на основ≥ визначених чи б≥олог≥чно соц≥ально заданих програм, вих≥дн≥ п≥дстави ¤ких не п≥ддаютьс¤ перегл¤ду чи перебудов≥. “иповим прикладом соц≥ального поводженн¤ Ї, скажемо, адаптац≥¤, пристосуванн¤ до навколишнього соц≥ального середовища шл¤хом сл≥дуванн¤ прийн¤тим у цьому середовищ≥ звича¤м, правилам ≥ нормам. јдаптивне поводженн¤ ¤вл¤Ї собою УзакритуФ систему в≥дносини до д≥йсност≥, меж≥ ¤кого обмежен≥ даним соц≥альним чи природним середовищем ≥ заданим "набором можливих д≥й у цьому середовищ≥, визначеними життЇвими стереотипами ≥ програмами. ¬ластив≥й т≥льки людин≥ формою в≥дносини до д≥йсност≥ Ї д≥¤льн≥сть, що, на в≥дм≥ну в≥д поводженн¤, не обмежуЇтьс¤ пристосуванн¤м до ≥снуючого умовам Ч природним чи соц≥альноњ,Ч а перебудовуЇ, перетворюЇ њх. ¬≥дпов≥дно така д≥¤льн≥сть припускаЇ здатн≥сть до пост≥йного перегл¤ду й удосконалюванн¤ лежачих у њњ основ≥ програм. Ћюди виступають при цьому не просто виконавц¤ми заданоњ програми поводженн¤ Ч хоча б ≥ активними, що знаход¤ть нов≥ ориг≥нальн≥ р≥шенн¤ в рамках њњ зд≥йсненн¤,Ч а творц¤ми, творц¤ми принципово нових програм д≥й. ” випадку адаптивного поводженн¤ при вс≥й його можлив≥й активност≥ й ориг≥нальност≥ мети д≥й у к≥нцевому рахунку задан≥, визначен≥; активн≥сть же зв'¤зана з пошуком можливих засоб≥в дос¤гненн¤ цих ц≥лей. ≤ншими словами, пристосувальне поводженн¤ ц≥леспр¤моване, доц≥льно. ¬ол¤ означаЇ подоланн¤ тиску заданих людин≥ умов Ч будь те зовн≥шн¤ природа, соц≥альн≥ норми, оточуюч≥ люди чи внутр≥шн¤ обмежен≥сть,Ч ¤к фактор≥в, що детерм≥нують його поводженн¤, припускаЇ здатн≥сть будувати власну програму д≥й, що дозвол¤ла б вийти за рамки, вписатис¤ в б≥льш широкий контекст бутт¤. ¬заЇмод≥¤ ≥ндив≥да ≥ сусп≥льства з погл¤ду соц≥ального контролю ви¤вл¤Ї його внутр≥шню суперечлив≥сть. “ак, з одного боку, людина не може знайти свою ≥ндив≥дуальн≥сть, придбати соц≥альн≥ ¤кост≥ ≥ властивост≥ поза чи кр≥м сусп≥льства. якщо ≥ндив≥да не можна вважати продуктом соц≥ального ≥ соц≥ально-культурного середовища, то його не можна вважати ≥ людиною. « ≥ншого боку, особист≥сть не може знайти, розвити свою ≥ндив≥дуальн≥сть, ¤кщо буде сл≥по, автоматично пристосовуватис¤ до зразк≥в культури. якщо людину вважати простим зл≥пком социокультурного середовища, то њњ не можна визнати особист≥стю. ≤ндив≥дуальна ≥ соц≥альна д≥њ сп≥вв≥днос¤тьс¤ ¤к контрольоване ≥ контролююче. јкт соц≥альноњ (груповоњ) д≥њ, виступаючи в систем≥ соц≥ального контролю у вид≥ реакц≥њ на ≥ндив≥дуальне поводженн¤, сам виконуЇ функц≥ю соц≥ального стимулу (позитивного чи негативного), що визначаЇ характер наступних ≥ндив≥дуальних акт≥в, у силу чого ц≥ акти Ї реакц≥Їю на соц≥альн≥ д≥њ. ÷≥ акти закр≥плюютьс¤ в повед≥нц≥ чи усуваютьс¤ з нењ в залежност≥ в≥д реакц≥њ соц≥ального середовища (групи, класу, сусп≥льства в ц≥лому). ” свою чергу реакц≥¤ соц≥ального середовища на ≥ндив≥дуальну д≥ю залежить в≥д об'Їктивно ≥снуючоњ (у морал≥, у прав≥, в ≥деолог≥њ ≥ т.д.) соц≥альноњ шкали оц≥нок, пох≥дноњ в≥д системи ц≥нностей, ≥деал≥в, життЇвих ≥нтерес≥в ≥ устремл≥нь соц≥альноњ групи, класу, сусп≥льства в ц≥лому. ≤ндив≥дуальна д≥¤, вступаючи в соц≥альний св≥т, одержуЇ своЇ визначенн¤ ззовн≥, його сутн≥сть, соц≥альний зм≥ст ≥ значенн¤ визначаютьс¤ соц≥альними ц≥л¤ми. —оц≥альна оц≥нка ≥ндив≥дуальних д≥й визначаЇтьс¤ об'Їктивно ≥снуючим набором њхн≥х стереотип≥в, включених у систему норм, ц≥нностей, ≥деал≥в ≥ т.д. ѕод≥бн≥, хоча ≥ не формал≥зован≥ шкали оц≥нок ≥снують у морал≥, профес≥йн≥й етиц≥ ≥ т.д., утворюючи нормативну структуру в≥дпов≥дних соц≥альних груп.

–ольова теор≥¤ особистост≥.

ќсновн≥ положенн¤ ц≥Їњ теор≥њ були сформульован≥ американськими соц≥ологами ƒж. ћидом ≥ –. ћинтоном, а також активно розробл¤лис¤ “. ѕарсонсом. ќт основн≥ положенн¤ ц≥Їњ теор≥њ.

–ольова теор≥¤ особистост≥ описуЇ њњ соц≥альне поводженн¤ 2-ма основними пон¤тт¤ми: Усоц≥альний статусФ ≥ Усоц≥альна рольФ.

 ожна людина, що живе в сусп≥льств≥, включена у безл≥ч р≥зних соц≥альних груп (родина, навчальна група, дружн¤ компан≥¤ ≥ т.д.). ” кожн≥й з цих груп вона займаЇ визначене положенн¤, маЇ де¤кий статус, до нього пред'¤вл¤ютьс¤ визначен≥ вимоги. “аким чином, та сама людина повинна поводитис¤ в одн≥й ситуац≥њ ¤к батько, в ≥нш≥й Ч ¤к друг, у трет≥й Ч ¤к начальник, тобто виступати в р≥зних рол¤х ≥ займати к≥лька позиц≥й.  ожна з цих позиц≥й, що припускаЇ визначен≥ права й обов'¤зки, називаЇтьс¤ статусом. Ћюдина може мати к≥лька статус≥в. јле найчаст≥ше т≥льки один визначаЇ його положенн¤ в сусп≥льств≥. ÷ей статус називаЇтьс¤ головним чи ≥нтегральним. „асто буваЇ так, що головний статус обумовлений його посадою (наприклад, директор, професор). —оц≥альний статус в≥дбиваЇтьс¤ ¤к у зовн≥шньому поводженн≥ ≥ вигл¤д≥ (од¤з≥, жаргон≥), так ≥ у внутр≥шн≥й позиц≥њ (в установках, ц≥нност¤х, ориентаци¤х).

—оц≥ологи в≥др≥зн¤ють запропонован≥ ≥ набут≥ статуси. «апропонований - нав'¤заний сусп≥льством не залежно в≥д зусиль ≥ заслуг особистост≥. ¬≥н обумовлюЇтьс¤ етн≥чним походженн¤м, м≥сцем народженн¤, родиною. ѕридбаний (дос¤гнутий) статус визначаЇтьс¤ зусилл¤ми самоњ людини (наприклад, письменник, ген. секретар ). ¬ид≥л¤тьс¤ також природний ≥ профес≥йно-посадовий статуси. ѕриродний статус особистост≥ припускаЇ ≥стотн≥ ≥ в≥дносно ст≥йк≥ характеристики людини (чолов≥ка ≥ ж≥нки, дитинство, юн≥сть). ѕрофес≥йно-посадовий ? це базисний статус особистост≥, дл¤ дорослоњ людини, найчаст≥ше, що Ї основою ≥нтегрального статусу. ” ньому ф≥ксуЇтьс¤ соц≥альне, економ≥чне ≥ виробниче положенн¤ (банк≥р, ≥нженер, адвокат).

—оц≥альний статус позначаЇ конкретне м≥сце, що займаЇ ≥ндив≥д у дан≥й соц≥альн≥й систем≥. —укупн≥сть вимог, пропонованих ≥ндив≥ду сусп≥льством, утворить зм≥ст соц≥альноњ рол≥. —оц≥альна роль Ч в≥дпов≥дний прийн¤тим нормам спос≥б поводженн¤ людей у залежност≥ в≥д њхнього статусу чи позиц≥њ в сусп≥льств≥, у систем≥ м≥жособист≥сних в≥дносин.  ожен статус звичайно включаЇ р¤д ролей.ќсвоЇнн¤ соц≥альних ролей Ч частина процесу соц≥ал≥зац≥њ особистост≥, неодм≥нна умова Увростанн¤Ф людини в сусп≥льство соб≥ под≥бних. —оц≥ал≥зац≥Їю називаЇтьс¤ процес ≥ результат засвоЇнн¤ й активного в≥дтворенн¤ ≥ндив≥дом соц≥ального досв≥ду, зд≥йснюваний у сп≥лкуванн≥ ≥ д≥¤льност≥. «асвоюючи соц≥альн≥ рол≥, людина засвоюЇ соц≥альн≥ стандарти поводженн¤, учитьс¤ оц≥нювати себе з боку ≥ зд≥йснювати самоконтроль.

ќдна з перших спроб систематизац≥њ ролей була почата “ ѕарсонсом. ¬≥н вважав, що кожна роль описуЇтьс¤ 5-ма основними характеристиками:

1. емоц≥йна ? одн≥ рол≥ вимагають емоц≥йноњ стриманост≥, ≥нш≥ - розкутост≥;

1. способом одержанн¤ - одн≥ пропонуютьс¤, ≥нш≥ завойовуютьс¤;

2. масштабом - частина ролей сформульована ≥ строго обмежена, ≥нша - розмита;

3. нормал≥зац≥Їю ? д≥¤ в строго встановлених правилах, або дов≥льно;

4. мотивац≥Їю ? на особистий прибуток, на загальне благо.

—оц≥альну роль варто розгл¤дати в 2-х аспектах:

Х рольового чеканн¤

Х рольового виконанн¤.

ћ≥ж ними н≥коли не буваЇ повного зб≥гу. јле кожний з них маЇ велике значенн¤ в поводженн≥ особистост≥. Ќаш≥ рол≥ визначаютьс¤ насамперед тим, чого оч≥кують в≥д нас ≥нш≥. ÷≥ чеканн¤ асоц≥юютьс¤ з≥ статусом, що маЇ дана особист≥сть.

” нормальн≥й структур≥ соц≥альноњ рол≥ звичайно вид≥л¤ютьс¤ 4 елементи:

1. опис типу поводженн¤, що в≥дпов≥даЇ дан≥й рол≥;

1. розпор¤дженн¤ (вимоги), зв'¤зан≥ з даним поводженн¤м;

2. оц≥нка виконанн¤ запропонованоњ рол≥;

3. санкц≥њ ? соц≥альн≥ насл≥дки т≥Їњ чи ≥ншоњ д≥њ в рамках вимог соц≥альноњ системи. —оц≥альн≥ санкц≥њ за своњм характером можуть бути моральними, реал≥зованими безпосередньо соц≥альною групою через њњ поводженн¤ (презирство), чи юридичними, пол≥тичними, еколог≥чними.

—л≥д зазначити, що будь-¤ка роль не Ї чистою моделлю поводженн¤. √оловною сполучною ланкою м≥ж рольовими чеканн¤ми ≥ рольовим поводженн¤м служить характер ≥ндив≥да, тобто поводженн¤ конкретноњ людини не укладаЇтьс¤ в чисту схему.

“аким чином, розвинута особист≥сть може використовувати рольове поводженн¤ ¤к ≥нструмент адаптац≥њ до визначених соц≥альних ситуац≥й, у той же час не зливаючись, не ≥дентиф≥куючись з роллю. –ольова концепц≥¤ особистост≥ виникла в американськ≥й соц≥альн≥й психолог≥њ в 30-х роках XX в. („. Ћантухи, ƒж. ћид) ≥ одержала поширенн¤ в р≥зних соц≥олог≥чних плинах, насамперед у структурно-функц≥ональному анал≥з≥.